Подорож по Рівненському зоопарку

Хотів написати раніше, але все руки не доходили. На жаль, і зараз не маю достаньо часу, тому допис буде коротким і з малою кількістю фотографій.

Це жар-птиця нашого зоопарку. Звичайно, це звичайний собі павич, та ще й за ґратами, але у нашій місцевості він птах досить-таки рідкісний, на відміну від Індії, де кроку не можна ступити, не наступивши якомусь павичеві на хвоста. Якщо комусь здається, що цей птах у нас в лісах все-таки водиться і тому його не можна вважати рідкісним та екзотичним, прошу вказати регіон його проживання та прислати фото з українського підвиду павича у його природніх умовах. Але досить про нього.


Наступними на очі потрапила сім'я черепах. Можливо, правда, що вони й не родичі, у паспорт їм я не заглядав, але те, що проживають вони на одній житловій площі, це точно. Слід зазначити, що більшість черепах поводилася адекватно і сиділа у воді, проте деякі з них (не знаю, що їм перед цим підсипали у їжу) вилазили на дерева і демонстративно дивилися у далечінь, ніби плануючи якісь польоти.

Наступні мешканці зоопарку виявилися менш байдужими до нас, відвідувачів, і виявили цікавість до нашого існуваня (або до можливого існування у нас чогось смачненького для них). Ему, наприклад, аж голову за огорожу висовував, намагаючись стати ближчим до мого бутерброда. Та й місцева рись, напевно, саме на нього (бутерброда, а не ему) націлилась. До речі, деякі помилково називають ему страусами, хоча це зовсім різні породи птахів. Дивно, бо рись кицькою вони не називають попри усю схожість.

До речі, про кицьок. Ще в одній клітці я знайшов трьох відпочиваючих представників котячого роду, причому глава сім'ї, згідно табелі про ранги, займав найвище місце в ієрархії і дрімав. Його дружини, хоч і не спали, гратися з нами також не захотіли, промуркотіли кілька ласкавих слів своєю мовою і дозволили нам піти.


Хотілося (перед тим, як покинути цю суцільну екзотику) знайти у зоопаркові щось більш буденне і, крім того, велике. Після недовгих пошуків ми знайшли місцеву велику рогату худобу (чи, можливо, велико-рогату худобу). Після довгих розглядів та аналізу особливих прикмет ми прийшли до висновку, що ця худоба не така вже й місцева, а запозичена у африканців, що підтвердила і пізніше знайдена десь на огорожі табличка.

Можливо, комусь цей огляд здаться неповним і однобоким. Прошу відвідати в такому випадку зоопарк самому і записати свої враження. В будь-якому випадку, там є що подивитися.